Мінеко Івасакі — найзнаменитіша і високооплачувана гейша.

 

Китайська акторка Чжан Цзиї в ролі гейші Саюрі у фільмі 2005 року «Мемуари гейші»
і її реальний прототип Мінеко Івасакі

Крізь сльози і на заздрість іншим: непроста доля найвідомішої та найоплачуванішої гейші.

Багато хто помилково ставить знак рівності між поняттями «гейша» та «нічний метелик». Однак, це не так. Слово «гейша» перекладається як «людина мистецтва». У розумінні японців гейшу можна порівняти з ідеальною жінкою, яка вміє співати, танцювати, підтримувати цікаву розмову, бути гостинною господинею.

Мінеко Івасакі — найзнаменитіша і високооплачувана гейша

Найвідомішою і високооплачуваною гейшою стала Мінеко Івасакі, чия біографія лягла в основу книги, яка стала бестселером.

Обкладинка книги Артура Голдена «Мемуари гейші»

До XVIII століття гейшами були лише чоловіки, так як жінки не допускалися до участі у громадському житті. Чоловіки-гейші розважали інших танцями або іграми з випивкою.

Після 1700-х років у Японії почали з'являтися гейші-жінки. Поступово вони стали складати серйозну конкуренцію «нічним метеликам», тому що пропонували ширший спектр послуг.

Через деякий час уряд запровадив чіткий регламент щодо сексуального життя гейш, їх манери одягатися та умов роботи.

Японські гейші

Чим популярніша ставала діяльність гейш, тим частіше мешканці сіл продавали своїх дочок на навчання цієї професії. Дівчата мали 6 років жити у спеціальному місці (окія). Їх навчали танцям, музиці, хитрощам ведення чайної церемонії. Не всі дівчатка витримували жорсткий графік та ставали гейшами.

Під час Другої світової війни ремесло гейш було заборонено. Лише до 1950-х їхня діяльність почала відроджуватися. Найвідомішою і найоплачуванішою гейшою стала Мінеко Івасакі.

Сім'я, в якій 1949 року народилася майбутня гейша, не завжди була бідною. Її батько походив із сім'ї аристократів, що розорилися.

Під час Революції Мейдзі в 1870 році предки отця Мінеко відмовилися переїжджати до нової столиці Токіо і втратили всі титули та привілеї. 

Коли на світ з'явилася 11-та дитина, дівчинка на ім'я Масако, її батько і мати мали невеликий бізнес: лавку, де продавалися розписні кімоно.

Але цього не вистачало, щоб утримувати величезну родину, та ще й допомагати родичам. Старших сестер Масако віддали в будинок гейш, щоб хоч якось заробити грошей, і на Масако чекала така ж доля.

Батьки продали Мінеко, коли їй було лише п'ять років. Більш того. Власниця окія, мадам Ойма, офіційно удочерила дівчинку, зробивши її своєю спадкоємицею. У 15 років Мінеко стала ученицею (майко), а в 21 рік вона була найвідомішою гейшою в Японії.

Наслідний принц Великобританії Чарльз і гейша Мінеко Івасакі

Мінеко Івасакі запрошували розважати найвищих титулованих осіб, серед яких були королева Єлизавета II та принц Чарльз. 

Про свої зустрічі з титулованими та просто відомими особами Мінеко розповідала у своїй книзі. Їй доводилося зіштовхуватися з різним ставленням до себе, від упередження до захоплення. Але одне з ключових умінь гейші – це здатність згладжувати незручні та неоднозначні ситуації.

Якось Мінеко зустрілася з Альдо Гуччі, італійським кутюр'є. Необережно він вилив на її вкрай дороге кімоно соєвий соус, чим був страшенно збентежений. Щоб відволікти його, Мінеко попросила Гуччі залишити автограф на рукаві її кімоно, стверджуючи, що вважатиме це за честь. Насправді ж цей автограф не мав для неї жодної цінності і вона думала лише про те, що більше ніколи не зможе вдягнути це кімоно. Через деякий час вона навіть збиралася віддати його Гуччі, але більше ніколи з ним не зустрічалася.

У той час заробіток Мінеко становив до 500 000 доларів на рік.

Маючи такі доходи, гейша вирішила жити поза окією. Вона зняла собі розкішні апартаменти, але незабаром зрозуміла, що зовсім не пристосована до побуту. Мінеко навіть не знала, як включається газова плита. За рік вона переїхала назад у окия.

Найбільше Мінеко любила танці, до них у неї був явний талант. Але крім цього вона була навчена каліграфії, грі на традиційних японських музичних інструментах, мистецтву розмови. Крім того, всі дівчата, які навчалися мистецтву гейш мали привчати себе до певної поведінки, спеціального догляду за тілом, виробляти нові звички. 

Ось що Мінеко розповідала у своїй книзі «Справжні мемуари гейші» про повсякденні речі, які важко зрозуміти європейцю:

«Після того як я стала майко (третій ступінь навчання мистецтву бути гейшою), я ходила до перукаря раз на 5 днів. Щоб зберегти зачіску, я спала на лакованій прямокутній дерев'яній подушці з тонкою наволочкою. Спочатку я не могла спати взагалі, але незабаром звикла. В окія існував прийом, який запобігав пересуванні подушки протягом ночі. Служниці розсипали рис навколо подушки, і, якщо дівчина рухалася, рис застряг у волоссі, і вранці їй знову доводилося йти до перукаря».

Крім перукаря Мінеко повинна була відвідувати цирульника, щоб на обличчі не залишалося жодного волоска, навіть самого непомітного.

«Після укладання я пішла до цирульника, щоб поголити обличчя (так заведено у японських жінок). Коли мені виповнився рік, мій батько вперше підстриг моє волосся і поголив мені обличчя. З того часу я робила це раз на місяць».

«Мадам Ойма розповідала мені, що в нашій зачісці багато предметів із гострими кінцями, щоб ми могли використовувати їх для захисту своїх клієнтів від нападу. А корали, які ми носимо, призначаються для того, щоб перевіряти безпеку саке: вони руйнуються, якщо стикаються з отрутою».

За свою популярність Мінеко розплачувалась заздрістю інших гейш. Траплялося так, що їй у кімоно встромляли безліч голок, дівчину били палицями на вулиці. 

Тільки коли Мінеко почала брати інших гейш із собою на банкети, але це не надто допомагало — спочатку заздрість не слабшала. Але зголом нападки з їхнього боку припинилися.

Чайний будиночок Ітіріки, де часто бувала Мінеко

Мінеко спала лише по три-чотири години на добу, її робочий день розпочинався о 7:30, а закінчувався далеко за північ. Решта часу йшла на догляд за собою, збори на заходи, навчання. До того ж працювала вона без вихідних. Це не могло не вплинути на стан її здоров'я. На піку своєї популярності (всього у 29 років), не маючи можливості вийти за рамки регламентованої поведінки гейші, Мінеко Івасакі вирішує закінчити свою кар'єру.

На початку 90-х Мінеко погодилася дати інтерв'ю американському письменнику Артуру Голдену, який хотів написати книгу про гейш. Саме історія життя Мінеко Івасакі лягла в основу твору Артура Голдена «Мемуари гейші».

Книжка була опублікована в 1997 і відразу стала світовим бестселером. Перед написанням книги Мінеко Івасакі погодилася дати інтерв'ю автору за умови, що її ім'я не буде згадано ніде. Але Артур Голден розмістив її ім'я у розділі подяк. 

Коли Мінеко ознайомилася зі змістом, вона буквально жахнулася. У книзі гейші нічим не відрізнялися від жінок легкої поведінки. Замість того, щоб показати, що вони несуть у суспільство традиції та культуру Японії і не мають нічого спільного з куртизанками, Артур Голден придумав свою історію, щоб підігріти інтерес читачів. І йому це вдалося.

Також, після того, як «Мемуари гейші» були перекладені японською, Мінеко почали приходити погрози за порушення правила мовчання. 

Постер до фільму «Мемуари гейші» 2005 року

Але час йшов і книга стала настільки популярною, що згодом у 2005 році по ній зняли фільм. 

Фільм отримав переважно негативні відгуки світових кінокритиків. У Китаї та Японії картина зазнала жорсткої критики за фактичні помилки та набір акторського складу. Критики зазначають, що на головні ролі, зокрема ролі японських гейш, були найняті китаянки. А творці фільму кажуть, що набирали акторів за талантом та популярністю. Японці або негативно коментували набір китаянок на ролі японських національних надбань, або захищали точку зору, висловлену японським актором Кеном Ватанабе зігравшим головну роль: «Талант важливіший за національність».

Акторка Чжан Цзиї, яка виконала головну роль у фільмі «Мемуари гейші», на жаль, також стала заручницею невірного образу, створеного Артуром Голденом.

Китайська акторка Чжан Цзиї в ролі гейші Саюрі у фільмі 2005 року «Мемуари гейші»
і її реальний прототип Мінеко Івасакі

Івасакі зажадала, щоб Голден перевидав книгу, виправивши всі недоліки. Письменник не став цього робити, тому Мінеко подала до суду позов проти Голдена за спотворення фактів її життя. Гейша виграла справу та отримала солідну компенсацію від автора за заподіяння моральної шкоди.

Мінеко Івасакі вирішила сама випустити книгу, розповівши в ній про свою реальну біографію. «Справжні мемуари гейші» мали не менший успіх, аніж видання Артура Голдена.

У своїй книзі Мінеко описала життя гейш таким, яким воно було насправді. 

Мінеко не могла стерпіти те, що книга зганьбила честь гейш. Крім того, у своїй книзі Артур Голден написав, що головна героїня продала свою цноту, що було кричущою неправдою.

Постер до фільму «Війна квітів» 2007 року

Мінеко написала свою книгу у співавторстві з Ренд Браун. У «Справжніх мемуарах гейші» вона відверто розповіла про своє життя та традиції гейш. Ця книга теж стала бестселером і тому за її мотивами в Японії у 2007 році також зняли фільм під назвою «Війна квітів» («Хана Ікуса») у головній ролі з японською акторкою Іноуе Мао.

Кадр з фільму «Війна квітів» 2007 року

В особистому житті Мінеко Івасакі знайшла своє щастя, хоча в період активної роботи часу на особисте життя вона зовсім не мала. Вперше вона по-справжньому закохалася у 21 рік. 

Сінтаро Кацу

Обранцем виявився один з її клієнтів — японський актор Сінтаро Кацу, який був старший за неї майже вдвічі і до того ж одружений. Мінеко довгий час відкидала його залицяння, але все ж таки здалася. Зустрічі були таємними та рідкісними. Актор обіцяв розлучитися, але слова не дотримав.

Мінеко Івасакі з чоловіком Дзін'їтіро Сато та дочкою Косуке.

Після виходу на «пенсію» у 29 років Мінеко познайомилася з художником та реставратором Дзін'їтіро Сато. А у 1982 році пара зіграла весілля, а ще через рік у них народилася донька Косуке. Після весілля Сато вирішив узяти прізвище дружини. 

Мінеко Івасакі з донькою

Сьогодні подружжя живе у передмісті Кіото. Мінеко, як і її чоловік, зайнялася мистецтвом: тепер вона пише картини та іноді допомагає з реставрацією полотен.

Сім'я дуже рідко дає інтерв'ю, але якщо Дзін'ітіро запитують про шлюб із Мінеко, то він відповідає лише одне: «Мені дуже пощастило».

***

Стаття підготовлена: Milana Kovalli (@milanakovalli)